Канабис White Widow Бошки Шишки Amnesia Сосновоборск

Открываю глаза, и первое, что вижу - потрепанный потолок моей обшарпанной комнаты. Чувствую, как в голове топотушки, словно стадо нервных мышей, разъедающих мою память. Черт, вспоминаю, вчера я закладил пару шишек марихуаны.

"Эй, это просто рофлы или настоящая история?" - спросите вы. Нет, друзья, это настоящая история, которую я собираюсь вам рассказать.

Так вот, я проснулся с ощущением зажатости в груди, и до меня доходит, что я отдохнул всю свою зарплату на эти закладки. Но что поделаешь, никто не сказал, что марихуана - дешевое удовольствие. А когда ты наркоман комик, попробуй устоять перед соблазном. Так что я решил отключить счетчик рассудка и просто насладиться этим дорогим стимулом.

Глянув в зеркало, я понял, что мне нужно что-то сделать с этой стрижкой. Думаю, "ну и ладно, все равно сегодня я планирую просто залечь на диване и рофлить над своими нищими друзьями".

И вот, наконец, пришла долгожданная посылка. Я воскликнул, "Заклады валяются прямо у меня в почтовом ящике!"

Пробегая пальцами по краям упаковки, я мечтал о настоящей марихуане mj, а не о каких-то подделках. "Эй, какие-то попперсы тут проскочили!" - обиженно бормотал я.

Но все равно, было уже поздно, чтобы сожалеть. Я решил, что сегодня я собираюсь за углом от всех и легавых. Часы превращаются в вечность, пока я руками дрожащими от нетерпения вскрываю упаковку.

И вот, наконец, я держу в руках свои дорогие, любимые шишки. Они такие красивые, словно растения небес. Я начал прямо здесь и сейчас приготовление этого чарующего сокровища. Засыпаю определенное количество в чашу, делая все мои грустные мысли в тумане.

Когда я наконец прикуриваю и начинаю тянуть этот замечательный дым, вселенная меняется. Моя комната превращается в пушистые облака, а мозг начинает работать на удивление ясно.

В этот момент я чувствую, как кто-то зовет меня за углом. Это мои друзья, которые, конечно же, знают о моем любимом шашлыке. Я решил присоединиться к ним, ведь марихуана делает нас ближе друг к другу.

А вот и они, мои бро, которые также решили отдохнуть и забыть обо всем. Мы шутим, рофлим и понимаем друг друга без слов, словно общаемся на языке марихуаны.

Однако, как и всякое хорошее, это состояние должно закончиться. Рабочий день наступает, и с ним приходят легавые, чтобы испортить нашу марихуанную идиллию.

Я решил, что пора закончить это удовольствие и спрятать свои закладки в безопасном месте. И что бы ни говорили легавые, марихуана для меня - это не просто наркотик. Для меня это способ отдохнуть, расслабиться и насладиться жизнью.

Так что, друзья, помните, что марихуана - это мощный стимул. Она может открыть для вас новые грани мира, но не забывайте о мере. И да, не забывайте закладывать пару шишек для меня. Я всегда буду готов рофлить с вами и создавать новые истории за углом, в этом отравленном дымом мире.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...